У самому серці Уманського району, у селі Теолин, народився хлопець, який згодом стане символом мужності й самопожертви. Капрал поліції Вадим Періжок загинув у грудні 2022 року під час виконання службового завдання на деокупованій Херсонщині. Його життя обірвалося внаслідок підриву на міні. За особисту відвагу Президент України посмертно нагородив його орденом «За мужність» III ступеня.
Інформацію про героя оприлюднено на офіційній сторінці у Facebook Уманського районного управління поліції. У дописі згадується про його життєвий шлях — від навчання в місцевій школі та коледжі до подальшої освіти в Уманському державному педагогічному університеті. Вадим одночасно здобував дві спеціальності — «Комп’ютерні технології» та «Правознавство». Його мати Майя Періжок згадує: «Завжди досягав усього сам. Дуже любив навчатися. У нього було багато планів на майбутнє».
Службу в Національній поліції України Вадим розпочав у 2021 році. Пройшовши підготовку, він приєднався до роти конвойної служби. Саме в цей період доля подарувала йому кохану — Оксану, яка згодом стала його дружиною. «Він був як промінь сонця — завжди усміхнений, чуйний, з відкритим серцем. Його всі любили», — ділиться спогадами Оксана Періжок.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Вадим уже працював у Монастирищенському відділі поліції. Коли оголосили набір до зведеного загону, він не вагався: «Якщо треба — я їду», — сказав він. На Херсонщині капрал Періжок виконував надважливі завдання: документував воєнні злочини та допомагав відновлювати правопорядок у звільнених громадах.
7 грудня 2022 року, під час розмінування території, де нещодавно перебували російські війська, пролунав вибух. Каскад ворожих мін забрав життя Вадима та його побратимів. Того дня Україна втратила одного з тих, хто без страху стояв на захисті миру та безпеки.
У пам’ять про загиблого героя на фасаді Монастирищенського відділу поліції, де він служив, встановлено меморіальну дошку. Його ім’я назавжди вписане в історію району як приклад відваги, самопожертви й вірності присязі.
Вадим Періжок — це ім’я, яке промовляє з болем, але й гордістю. Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у назвах вулиць, у шкільних спогадах, у камені пам’яті.
